Факультет фізики, математики та інформатики

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИКИ, МАТЕМАТИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

Поезія Інни Поліщук

 

Гірська хвороба

Чуєш, друже, чи ти серед гір?

Вже іній вкрив мої уста ранкові,

То ж, як далеко ти таки забрів?

Де камінь точе голки ялинкові?

Тебе злякав людський злотворний світ,

Ламає серце прохолодний трунок,

Біжи у гори, там, де снігоцвіт,

І де блакиті ніжний поцілунок.

Біжи щодуху, бо стріла летить,

Я ж необачна, я втекти не зможу!

Тобі потрібно… треба тобі жить!

Іди скоріш, знайди домівку схожу.

Не можу знов собою володіть,

І втримать рик поваги незнищенний,

Так хочу крикнуть: «Ей, мене заждіть!»

Я хочу час! Повік такий буденний.

Душа пече і ллються чорні води,

Туман сіріє, ріже як серпи.

Як із життям дійти до тої згоди

Щоб мати змогу в гори утекти.

Щоб я змогла турботою живитись,

П'яніти геть від слів твоїх «люблю»

Впасти до левів і безжально битись,

Заради твого світу це зроблю...

А як там в горах? Там же дихать важко,

Та не тобі, бо ти до того звик,

Скажи мені: «Лети, о люба пташко!

Я поцілую твій скорботний лик».

І все ж куплюсь, покину курить люльку,

Пускать тумани, бавити вельмож,

Я стану схожа на малу зозульку,

Буду блукати серед гарних рож.

Та ж бачить Бог, душа йде під роздачу,

Де грізний воїн – там форпостний кат,

Чи я для тебе краплі моря значу?

Що вже поставив ти на мені мат?

Бо я б не сміла збавить твою крону,

Не сміла б полювати, я клянусь,

Бо дух твій прагне волі, а не трону,

Втрачать тебе, мій друже, я боюсь.

Ти ж щиросердний, неокутий  тьмою.

Ти вищий звір, ти вісник благород,

Поглянь у вічі, повіршуй зі мною,

І не жахнись туманних насолод.

Там, на гіллі, лунає заклик віри,

Душі птахів, як милозвучний дзвін,

Струмок не йме знання гірської ліри,

Як звір самотній – геть самотній він…

Тікай у гори, де гірські мімози,

Будь їм пророком, дивним віщуном,

Пусти до серця молитовні грози,

Влаштуй в серцях нечуваний погром.

А ж зачекаю, бо перо не б’ється,

І груди знов пускають мерзлий дим,

Де люд живе, там щось клекоче, в’ється,

А підійду  - там надвисокий тин.

Там надважка гранітна чиясь праця,

І піт роботи, що в хребті осів,

Там для усіх дірява мідна таця,

Що кличе розбрат, пожирає гнів.

На поле впасти – трохи відпочити,

Чебрець духмяний хоче підрости,

Та й в когось справи, хтось іде косити,

А в гори йти? Я хочу в гори йти!

То, може, кину - наберуся волі?

Хай зм’якнуть ступні від тої роси,

Що кришталем розсіялася в полі,

Що заглушила мертві голоси.

Але стривай, зрони сяйний повік,

Лиш сповісти – ти справді серед гір?

Тобі смакує той гірський потік,

Чи сині гори тішать серця зір?

Якщо все так, то забери з собою,

Не полишай свій зверхній силует,

Душа ридала, бігла за тобою,

Котрий в рахунку згине все ж поет?

Немає правди, бач – митець згорає,

Його скрутило й ноги лиш кістки,

Скажи усім - хто відстані долає

Аби звернутись у жаркі піски?

А сльози що? А що ті хвилювання?

О, друже, що? Невже пустотний сміх?

Тікай у гори, май лиш сподівання,

Живи для себе - це не темний гріх!

Лунай зі скель, із прірв , ручаїв,

Що молять правду про твоє везіння,

І сміло йди всупроти звичаїв,

Відкинь природи денне ворожіння.

Спіши долати всі гірські фронти,

Упасти в ноги рік старих – дідів,

Те місце волі, де незламний ти,

Місце душі без зайвих бур’янів. Все ж, чуєш, друже, чи ти серед гір…

 ***

 

Дикий краєвид

Які солодкі бачу я ліси,

У них нізвідки повно карамелі,

Лиш глянь, поете, бо усе з’їси,

Коли на мить устанеш із постелі.

Там на тих кронах пленталися ми,

Як тихі зорі і гучні світанки,

Як ті лелеки, чижики, дрозди,

Летіли геть у сонячні фіранки.

Там дивне тло, там дикість і безмова,

Там жолудь наче кавове зерня,

Усе там свіже – вічна там обнова,

Там мов вершки цукроване теля.

Дивитись годі, треба відчувати,

Копати носом і збирати бруд,

Які заграли квіти біля хати,

Яких пригнало вітряних приблуд!

Диви, поете, бо не оклигаєш,

Це ж треба вміти носом говорить,

Для когось ти лиш просто споглядаєш,

Та знаю я, що погляд твій біжить.

Тебе обійме та пурпурна сила,

Злотавий промінь, сонячне зайча,

Ця сутність нам, митцям, напрочуд мила,

Чи то таємна, звична, як галча?

*** 

 

Кого нам любити

Зачесаний хвостик і стрічка зелена,

А очі як іскри в пекельнім вогні,

Чи то карамельні вони, чи так треба,

Щоб образи щастя являлись мені?

Ти певно примара, бо губи зім’яті,

Або ж ти Сахара – понурі піски,

Та знай, мої руки і серце відтяті,

Відтяті до болю лиш там, де є ти.

Лиш там, де є очі на серці вбачати,

Кого нам любити, кохати кого,

Тобі б лише знати кого вполювати,

Чіє пригубити засмагле чоло.

Це барви нестями – на тебе дивитись,

Хай хто не посміє, все ж буде платить,

Хтось схоче до ніг тобі сріблом политись,

Та ти не дозволиш. Біжить. Хай біжить!

Та й ти утечеш, бо така вперта доля,

Ти квітка пустелі і диких степів,

Якби був орлом, була б в мене воля

Я  разом з тобою до Бога  злетів !

Хай благословляє мої поривання,

Моє каяття у спеці твоїй.

Таке ж воно, бачте, це дике кохання,

Завірити правду цій болі сумній.

Твій чесаний хвостик і стрічка зелена,

Немов оксамити суспільних проблем,

Немов свіжий запах верхівочок клена,

Оздоблені щоки сталевим огнем.

 

Поезія Максима Олійника

 

***

Солодким вином  біль не втамуєш...

Доле моя, чому ти все руйнуєш?

Чому ти зірвала ту квітку так рано?

Чому не загоїться в серці та рана?

 

(Доля жорстока, не бійся життя.

Ми ж ще не знаєм що дасть майбуття...

Може кохання і місяць уповні,

А може зітхання і сліз очі повні...)

 

Зірвала я квітку, бо гарна була,

Усе зруйнувала бо пісня гула,

А в серці я твому залишила слід,

Щоб ти пам'ятав який правдою світ.

 

Я серце з грудей виривала,

Я щастя тобі знать дала,

Після цього його я забрала,

Щоб пам'ять назавжи жила.

 

Бо все не вічне, усякому кінець свій є

Людина думкою про вічність лиш снує,

Ти лиш пізнаєш щастя, як його нестане,

Та пам'ятай, що після горя радість знов настане.

 

Минуть же дні і тії ночі,

Як знову його ти захочеш,

Або забудеш. І підеш...

Таким, як був, вже не будеш...

 

Я все дала і все забрала,

Тому така погана й стала,

Бо люди тільки й пам'ятають,

Як не дають, а забирають.

 

Хоч ти, дитино, будь мудріша

Тобі я дала те найбільше,

Чого сама не мала й не могла,

Усе для людства берегла...

 

Я вірю, ти мій дар, хоч скромний,

Та збереш у серці вповні...

І може ще коли й поділиш ним,

І радість принесеш сумним...

 

***

Погасли очі.

Минеться, думаю, не знаю…

Уже б пора, а я шукаю,

Тієї долі, що нема…

Холонуть ночі.

Вже миле серденько не гріє,

Стає так сумно… Вітер віє,

І думка вже моя не та…

 

***

Кассандро, ти кохаєш?

Ні, давно як ні.

Хіба не помічав, як бігли дні?

Оте, моє кохання десь на дні…

Морському дні, а ти його шукаєш…

 

***

Как прекрасно дыхание мороза!

Мои глаза в серебряном тумане...

Под снегом тихо дремлют розы,

Покой. Мечта - удел обмана.

Не стоить жить лишь в грёзах,

Потом ведь  больно, холодно и сыро

В душе останется лишь капля мира,

Всего того, застывшего в морозах.

Застыло сердце... Час прощанья,

А так не хочется изгнанья (из рая)...

Закончился спектакль, погасли свечи...

Огни в глазах давно угасли,

Желаю одного: будь счастлив!

Я буду ждать всю вечность встречи.

 

Прекрасны взгляды зимней смерти,

Душа танцует в пустоверти,

Живого нет, лишь силуэты,

С тобой  мы больше не в дуэте...

 

 

 

 

Літературна сторінка

 

 

Інна Поліщук

студентка І курсу 12 групи

 

 

Моє життєве кредо:

"Читаючи поезію - спілкуєшся з душею"

 

Поезія Інни Поліщук

 

Максим Олійник

студент І курсу 12 групи

 

 

Моє життєве кредо:

"Найбільша сила притягання ‒ в серці" 

 

Поезія Максима Олійника 

 


Юлія Зінченко

студентка ІІІ курсу 32 групи

 

 

 

Моє життєве кредо:

"Не кажи світові про те, що ти хочеш зробити - покажи як ти це робиш"

 

Поезія Юлії Зінченко

 

 
   

Ярослав Бурлаков

студент ІІ курсу 23 групи

 

 

 

Моє життєве кредо:

"Все в моїх руках тому їх не можна опускати"

 

Поезія Ярослава Бурлакова

 

 
   
 
   
 
   

 

 

 

Студентське наукове товариство

Детальніше...

Web-програмування

Детальніше...

Дочірні категорії

  • Шахи
  • Школа Web-майстра

    Рубрика Школа Web-майстра призначена для представлення покрокових, чітких та логічно-структурованих вказівок та текстово-блочного матеріалу з основ веб-програмування та веб-дизайну. Побудований зміст представлення інформаційного наповнення досить орієнтовний. Планується включення досить простих відео уроків для більш якісного та наочного представлення даних. Слідуючи оглядовим  крокам, можна отримати нові знання та практичні вміння.