Студентське життя

Поезія Максима Олійника

***

Солодким вином  біль не втамуєш...

Доле моя, чому ти все руйнуєш?

Чому ти зірвала ту квітку так рано?

Чому не загоїться в серці та рана?

(Доля жорстока, не бійся життя.

Ми ж ще не знаєм що дасть майбуття...

Може кохання і місяць уповні,

А може зітхання і сліз очі повні...)

Зірвала я квітку, бо гарна була,

Усе зруйнувала бо пісня гула,

А в серці я твому залишила слід,

Щоб ти пам'ятав який правдою світ.

Я серце з грудей виривала,

Я щастя тобі знать дала,

Після цього його я забрала,

Щоб пам'ять назавжи жила.

Бо все не вічне, усякому кінець свій є

Людина думкою про вічність лиш снує,

Ти лиш пізнаєш щастя, як його нестане,

Та пам'ятай, що після горя радість знов настане.

Минуть же дні і тії ночі,

Як знову його ти захочеш,

Або забудеш. І підеш...

Таким, як був, вже не будеш...

Я все дала і все забрала,

Тому така погана й стала,

Бо люди тільки й пам'ятають,

Як не дають, а забирають.

Хоч ти, дитино, будь мудріша

Тобі я дала те найбільше,

Чого сама не мала й не могла,

Усе для людства берегла...

Я вірю, ти мій дар, хоч скромний,

Та збереш у серці вповні...

І може ще коли й поділиш ним,

І радість принесеш сумним...

***

Погасли очі.

Минеться, думаю, не знаю…

Уже б пора, а я шукаю,

Тієї долі, що нема…

Холонуть ночі.

Вже миле серденько не гріє,

Стає так сумно… Вітер віє,

І думка вже моя не та…

***

Кассандро, ти кохаєш?

Ні, давно як ні.

Хіба не помічав, як бігли дні?

Оте, моє кохання десь на дні…

Морському дні, а ти його шукаєш…

***

Как прекрасно дыхание мороза!

Мои глаза в серебряном тумане...

Под снегом тихо дремлют розы,

Покой. Мечта - удел обмана.

Не стоить жить лишь в грёзах,

Потом ведь  больно, холодно и сыро

В душе останется лишь капля мира,

Всего того, застывшего в морозах.

Застыло сердце... Час прощанья,

А так не хочется изгнанья (из рая)...

Закончился спектакль, погасли свечи...

Огни в глазах давно угасли,

Желаю одного: будь счастлив!

Я буду ждать всю вечность встречи.

Прекрасны взгляды зимней смерти,

Душа танцует в пустоверти,

Живого нет, лишь силуэты,

С тобой  мы больше не в дуэте...