Факультет фізики, математики та інформатики

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИКИ, МАТЕМАТИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

Довідник студента

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ:

 

КОРИСНІ ВЕБРЕСУРСИ:

Поезія Інни Поліщук

 

Гірська хвороба

Чуєш, друже, чи ти серед гір?

Вже іній вкрив мої уста ранкові,

То ж, як далеко ти таки забрів?

Де камінь точе голки ялинкові?

Тебе злякав людський злотворний світ,

Ламає серце прохолодний трунок,

Біжи у гори, там, де снігоцвіт,

І де блакиті ніжний поцілунок.

Біжи щодуху, бо стріла летить,

Я ж необачна, я втекти не зможу!

Тобі потрібно… треба тобі жить!

Іди скоріш, знайди домівку схожу.

Не можу знов собою володіть,

І втримать рик поваги незнищенний,

Так хочу крикнуть: «Ей, мене заждіть!»

Я хочу час! Повік такий буденний.

Душа пече і ллються чорні води,

Туман сіріє, ріже як серпи.

Як із життям дійти до тої згоди

Щоб мати змогу в гори утекти.

Щоб я змогла турботою живитись,

П'яніти геть від слів твоїх «люблю»

Впасти до левів і безжально битись,

Заради твого світу це зроблю...

А як там в горах? Там же дихать важко,

Та не тобі, бо ти до того звик,

Скажи мені: «Лети, о люба пташко!

Я поцілую твій скорботний лик».

І все ж куплюсь, покину курить люльку,

Пускать тумани, бавити вельмож,

Я стану схожа на малу зозульку,

Буду блукати серед гарних рож.

Та ж бачить Бог, душа йде під роздачу,

Де грізний воїн – там форпостний кат,

Чи я для тебе краплі моря значу?

Що вже поставив ти на мені мат?

Бо я б не сміла збавить твою крону,

Не сміла б полювати, я клянусь,

Бо дух твій прагне волі, а не трону,

Втрачать тебе, мій друже, я боюсь.

Ти ж щиросердний, неокутий  тьмою.

Ти вищий звір, ти вісник благород,

Поглянь у вічі, повіршуй зі мною,

І не жахнись туманних насолод.

Там, на гіллі, лунає заклик віри,

Душі птахів, як милозвучний дзвін,

Струмок не йме знання гірської ліри,

Як звір самотній – геть самотній він…

Тікай у гори, де гірські мімози,

Будь їм пророком, дивним віщуном,

Пусти до серця молитовні грози,

Влаштуй в серцях нечуваний погром.

А ж зачекаю, бо перо не б’ється,

І груди знов пускають мерзлий дим,

Де люд живе, там щось клекоче, в’ється,

А підійду  - там надвисокий тин.

Там надважка гранітна чиясь праця,

І піт роботи, що в хребті осів,

Там для усіх дірява мідна таця,

Що кличе розбрат, пожирає гнів.

На поле впасти – трохи відпочити,

Чебрець духмяний хоче підрости,

Та й в когось справи, хтось іде косити,

А в гори йти? Я хочу в гори йти!

То, може, кину - наберуся волі?

Хай зм’якнуть ступні від тої роси,

Що кришталем розсіялася в полі,

Що заглушила мертві голоси.

Але стривай, зрони сяйний повік,

Лиш сповісти – ти справді серед гір?

Тобі смакує той гірський потік,

Чи сині гори тішать серця зір?

Якщо все так, то забери з собою,

Не полишай свій зверхній силует,

Душа ридала, бігла за тобою,

Котрий в рахунку згине все ж поет?

Немає правди, бач – митець згорає,

Його скрутило й ноги лиш кістки,

Скажи усім - хто відстані долає

Аби звернутись у жаркі піски?

А сльози що? А що ті хвилювання?

О, друже, що? Невже пустотний сміх?

Тікай у гори, май лиш сподівання,

Живи для себе - це не темний гріх!

Лунай зі скель, із прірв , ручаїв,

Що молять правду про твоє везіння,

І сміло йди всупроти звичаїв,

Відкинь природи денне ворожіння.

Спіши долати всі гірські фронти,

Упасти в ноги рік старих – дідів,

Те місце волі, де незламний ти,

Місце душі без зайвих бур’янів. Все ж, чуєш, друже, чи ти серед гір…

 ***

 

Дикий краєвид

Які солодкі бачу я ліси,

У них нізвідки повно карамелі,

Лиш глянь, поете, бо усе з’їси,

Коли на мить устанеш із постелі.

Там на тих кронах пленталися ми,

Як тихі зорі і гучні світанки,

Як ті лелеки, чижики, дрозди,

Летіли геть у сонячні фіранки.

Там дивне тло, там дикість і безмова,

Там жолудь наче кавове зерня,

Усе там свіже – вічна там обнова,

Там мов вершки цукроване теля.

Дивитись годі, треба відчувати,

Копати носом і збирати бруд,

Які заграли квіти біля хати,

Яких пригнало вітряних приблуд!

Диви, поете, бо не оклигаєш,

Це ж треба вміти носом говорить,

Для когось ти лиш просто споглядаєш,

Та знаю я, що погляд твій біжить.

Тебе обійме та пурпурна сила,

Злотавий промінь, сонячне зайча,

Ця сутність нам, митцям, напрочуд мила,

Чи то таємна, звична, як галча?

*** 

 

Кого нам любити

Зачесаний хвостик і стрічка зелена,

А очі як іскри в пекельнім вогні,

Чи то карамельні вони, чи так треба,

Щоб образи щастя являлись мені?

Ти певно примара, бо губи зім’яті,

Або ж ти Сахара – понурі піски,

Та знай, мої руки і серце відтяті,

Відтяті до болю лиш там, де є ти.

Лиш там, де є очі на серці вбачати,

Кого нам любити, кохати кого,

Тобі б лише знати кого вполювати,

Чіє пригубити засмагле чоло.

Це барви нестями – на тебе дивитись,

Хай хто не посміє, все ж буде платить,

Хтось схоче до ніг тобі сріблом политись,

Та ти не дозволиш. Біжить. Хай біжить!

Та й ти утечеш, бо така вперта доля,

Ти квітка пустелі і диких степів,

Якби був орлом, була б в мене воля

Я  разом з тобою до Бога  злетів !

Хай благословляє мої поривання,

Моє каяття у спеці твоїй.

Таке ж воно, бачте, це дике кохання,

Завірити правду цій болі сумній.

Твій чесаний хвостик і стрічка зелена,

Немов оксамити суспільних проблем,

Немов свіжий запах верхівочок клена,

Оздоблені щоки сталевим огнем.

 

Плани та звіти виховної роботи

План виховної роботи на 2024-2025 н.р.

 

  

 

Звіт з виховної роботи 2023-2024 н. р.

 

 

 

План виховної роботи на 2023-2024 н.р.

 

  

 

Звіт з виховної роботи 2022-2023 н. р.

 

 

 

План виховної роботи на 2022-2023 н.р.

 

 

 

Звіт з виховної роботи 2021-2022 н. р.

 

  

 

План виховної роботи на 2021-2022 н.р.

 

 

 

Звіт виховної роботи 2020-2021 н. р. 

 

 

 

План виховної роботи на 2020-2021 н.р.

 

 

 

Звіт виховної роботи 2019-2020 н. р.

 

 

 

План виховної роботи на 2019-2020 н.р.

 

 

 

Звіт виховної роботи 2018-2019 н. р.

 

 

 

 План виховної роботи на 2018-2019 н.р.

 

 

 

Звіт виховної роботи 2017-2018 н. р.

 

 

 

План виховної роботи на 2017-2018 н. р.

 

 

 

План виховної роботи на 2016-2017 н. р.

 

 

 

Звіт виховної роботи за 2016-2017 н. р.

 

Поезія Ярослава Бурлакова

***

Не думал что вновь буду чувствовать это,

Опять за ниточки чувств,

Купидон этот дёргает подлый,

Не даёт мне жить спокойно.

 

Дал он мне фору: первый ДС,

второй и третий.

Дота, секиро, и прочие игрульки.

Всех их я  прошёл слёгонца.

 

Да вот есть задача сложнее игрулек:

Затмить пустоту душевную свою,

Знать ради кого жить,

мне этот миг непонятный.

 

Запала ты в душу мою, думал влюбленность,

пройдет и забуду.

Да и черт с ним, ничего не прошло.

Только лишь в большее в болото зашёл.

 

Думать о тебе я не перестал,

Любить хочу, быть рядом всегда.

Помочь как могу, в злую минуту.

Сон охранять, Ловцом снов твоим стать.

 

Могу и дальше продолжать,

этот переигрывающий бред,

Он не имеет смысла, все и так наяву,

Люблю я тебя, как Скаймаг Венгу.

 

Ведь время показало мне, что ты то мой шанс,

быть чем то в этом мире.

И смогу ли я быть для тебя больше,

Чем просто обычной амебой.

Поезія Юлії Зінченко

Умань

Як закласти початок, я й гадки не маю,

в голові скільки крутиться слів...

Я нічною Уманню тихо гуляю

І захоплююсь містом своїх мрій.

 

І хто зна, як описати одним віршем,

Все те, що було недавно чужим?

Та скоро стало все зовсім іншим -

Я закохалась в Умань поглядом одним!

 

Закохалась... Скажете- «Дивно!?»

Запитаєте, як і чому?

А я відповім, що все справедливо,

Що отримую, те й взамін віддаю.

 

Тут, приваблює кожна хмаринка.

І кожен будинок дивовижний такий.

Тут знайомою стала кожна стежинка

Й вітерець за вікном такий рідний-п’янкий.

 

Уже кілька років живу тут щасливо,

В місті мрій, яке немає меж.

Мене Умань на прогулянку запросила

А я душею відчула –  таких  міст не знайдеш.

 

Ми гуляли до пізньої ночі.

І все здавалось спокійним, легким.

Ні на мить не хотілось закривати очі

Я бажала пізнати ще більше краси.

 

Ми блукали алеями парку,

Дивувались історією споруд.

Я все задивлялась на ту хмарку

Й щасливо шептала: « Софіївкою йду…»

 

Ще кілька алей  і вулиць,

Вже й сонце, заходить за горизонт…

Я на нічне життя міста наткнулась,

Тут навіть натяків немає на сон!

 

Тут вечір немов надихає.

Місто танцює свій вечірній танок.

Про його красу вже кожен знає,

Вона сходить з історичних книжок!

 

Ми в танці кружляли ще довго

Нас надихав пішохідний фонтан.

Ми немов діти плескались у ньому,

А він, нам барви свої дарував.

 

Я навіть не встигла зрозуміти,

Закрила очі лиш на мить.

А коли сказали їх відкрити,

Почула, як Осташівський став шумить.

 

Ми гуляли по Набережній вечірній,

Під світлом вуличних ліхтарів,

Я почувалася - так вільно й спокійно,

Хто б зупинити цю мить зумів?

 

Неможливо описати на що Умань схожа,

Ну і як зобразити- її силует?

І все-таки… як шкода, що я не художник

І не можу написати її портрет.

 

Тоді б все було зрозуміло,

І не потрібно було б пояснень

Чому покохала її так сильно

І яка, моя Умань- прекрасна…

 

Вже холодніше стало, помічаєш?

Вже холодніше стало, помічаєш?

Все менше слів і смс…

Ще трішки і змирюсь, що не кохаєш,

І з тим, що в світі немає чудес.

 

Вже більше стало дощів, помічаєш?

Вони прийшли сльозам моїм на зміну.

Я забуду тебе? Як ти гадаєш?

Сьогодні, завтра, чи все ще не час?

 

Вже скоро листя опаде, уявляєш?

Оголить гілки і дерева залишить на самоті.

Випадково схожості не помічаєш?

Ти як осінній листок, тебе вже не буде в моєму житті…

 

Я вже скоро тебе забуду, уявляєш?

Як той лист, що так швидко донизу летів

Навесні, нові листки проростають,

А старі живуть — до перших снігів.  

 

***

Минулий рік доходить до кінця,

І між нами, нарешті —  холодна зима.

Все-таки, важко сприймати твої слова,

Які несуть в собі байдужість, а не щирі почуття.

 

Як шкода, що зрозуміла це зараз,

І сама дозволяла— свою душу топтати,

Як шкода, що тебе увесь час кохала,

А ти зумів, лиш себе покохати.

 

Ти так уміло, грав на моїх почуттях,

І між нами ніяк стіна з льоду не танула.

Я теплим повітрям її розтоплювала,

А ти своїм холодом, усе назад повертав!

 

Мого тепла виявилось замало,

В мене, нажаль, немає вже сил.

Так хотіла, щоб твоє серце розтануло,

А ти, нажаль, моє заморозить зумів.

 

***

Наша історія більше не доступна.

Ти кожен день, її з пам'яті стирав.

Любов виявилось така підступна,

Я писала, а ти і далі мовчав.

 

Я кожен день відновлюю її частинку,

Спочатку букви, а за ними і слова.

Але через твої необдумані вчинки,

Між нами ‒ з'явилась стіна.

 

І куди б не робила я кроки,

Там немає за що вхопитись.

Ця стіна ‒ це суцільні блоки,

Якими ти вирішив, від мене закритись.

Дочірні категорії

  • Шахи
  • Школа Web-майстра

    Рубрика Школа Web-майстра призначена для представлення покрокових, чітких та логічно-структурованих вказівок та текстово-блочного матеріалу з основ веб-програмування та веб-дизайну. Побудований зміст представлення інформаційного наповнення досить орієнтовний. Планується включення досить простих відео уроків для більш якісного та наочного представлення даних. Слідуючи оглядовим  крокам, можна отримати нові знання та практичні вміння.