Академічна доброчесність

Життя — як воно є

 

Щo є життя для мене і для тебе?

Чим відрізняється одне від одного воно?

Щоб бути мудрим, довго жить не треба.

Життя з роками не міцніє, як вино.

 

Ми живемо і думаємо так

Щo молодість одна, все встигнуть треба.

Життя прожити, не поле перейти, ще б пак

Життя — складна наука, жити вміти треба.

 

Ми живемо із поглядом на „вчора”,

А так хотілося б забути все минуле.

Про „завтра” всі ми думаєм щовечора,

Аж оглядаємось — „сьогодні” вже минуло!

 

Спливає час. Так швидко мчать роки.

Юнь у серцях не згасла - ми ще діти.

Ось прокидаємось зі спогадів, аж ми — батьки!

Ми поспішаємо, та все ж не встигаєм жити.

 

Тік‒так, тік‒так. Від нас тікає час.

Ми стоїмо і дивимось на стрілки очманіло.

Життя пройшло, і сили залишили нас...

Щo є життя? Так ми й не зрозуміли.

 

******

 

Ода Батьківщині

 

Я люблю тебе, Україно!

Рідна серцю моєму земля,

Де буяє у лузі калина,

У саду чути спів солов’я.

 

Я люблю тебе, Батьківщино!

Твої ріки, ліси і поля.

Потопає в деревах хатина –

Дитинства колиска моя.

 

Я люблю тебе, краю мій рідний,

За те, що є на планеті Землі

Клаптик землі, світлий, привітний,

Де ходила босоніж я,

 

За зірниці ранкові на небі,

За сонця захід рум’яний,

За мрії дитинства, високі, далекі,

За вогонь у душі полум’яний.

 

За все, за все тебе люблю,

Моя мила, прекрасна матусю.

Розправлю в небі крила журавлю

І тобі до землі вклонюся.

 

Ніколи до тебе любов не згасне

У серці моєму, повір.

Щодень світитиме, як сонце ясне,

Щоночі – наче очі зір.

 

З кожною хвилиною вона виростає.

Їй мало місця у серці моєму.

Як чарівна квітка, пелюстки згортає

І сяє, як зірка на землі Віфлеєму.

 

Серце – ніби переповнена чаша.

Із нього хлюпає назовні любов.

 Скрізь бринить молитва наша,

Дозріва в гронах калина, ніби кров.

 

Оживає пісня і земля радіє,

Ниви усміхаються дозрілим зерном.

І кує зозуля, сонце промінь сіє,

Тихо шепче вітер в листі за вікном.

 

В небі синім-синім ледь пливуть хмаринки,

Ніби невагомі подихи землі.

Піднімають у височінь краплинки

І тримають їх на висоті.

 

У високім небі веселка іскриться.

Дощик–ляпотун окропив поля.

І дзюрчить у гаї копана криниця.

Все це разом взяте – домівка моя.

 

І співає птаха у гаю навпроти,

Тихо квітнуть квіти у моїм саду.

Машина часу набирає обороти.

В золоте дитинство більше не прийду.

 

******

 

Навіщо ти мені?

 

Навіщо ти мені? Скажи, навіщо?

Наша зустріч не принесла добра.

У душі твоїй холод свище,

Моє серце так прагне тепла.

 

Я хочу ласки, ніжності, любові…

Ти зможеш дати лише розпач, сум,

Розбите серце, завмирання крові…

Не можу викреслить тебе із своїх дум.

 

Не можу викинуть тебе із серця свого,

Спинити трепет у душі при зустрічі.

Ти не почуєш поклику німого.

І не подивишся так ніжно мені у вічі.

 

Ти не відповіси на зов мого кохання.

Упевнилась, ти зрозуміти мене не в змозі.

В кохані любі очі я подивлюсь востаннє,

З тобою далі нам не по дорозі.

 

******

 

Людина

 

Та, що ніколи не плаче,

Та, що сміється завжди,

Ту не облишить удача,

Все життя буде з нею іти.

 

Та, що сміється скрізь сльози,

Та, що не знає біди.

Ту не злякають грози,

Щастя поруч буде завжди.

 

Та, яку не скорити,

Не заступити їй шлях.

Та, яку не спинити.

Не суддя їй ні Бог, ні Аллах.

 

Та, що вільна душею,

Господиня собі сама.

Та, що зветься зорею.

І таких більш у світі нема!

 

Та, що всього досягає,

Що поставить собі за мету,

Що усі перешкоди здолає,

Знайде істину золоту.

 

Та, що зла не тримає

І не держить гірки образ.

Та, що усе пробачає,

Спокій в душу вселяє за раз.

 

Та, що завжди весела,

Та не знає, що таке сум.

Та — життя королева,

Володарка радісний дум.

 

Та, що гордо ступає,

Впевнено йде по землі,

У тої проблем немає,

Не турбують невдачі й жалі.

 

Та, що не знає обману,

Не терпить підлу бредню,

Та знайде вихід з туману,

Не загубить стежину свою.

 

Та, що вірить у світле майбутнє,

Бо в минуле нема вороття,

Та знайде усе, що відсутнє,

Та візьме усе від життя.

 

Ту не лякають тривоги,

Не боїться вона каяття,

Не зійде із своєї дороги,

Не уступить смерті життя.

 

Та, що не знає зневіри,

Завжди сильна на вічнім путі,

Та має відчуття міри,

Запоруку удачі в житті.

 

Та, що знає життя таємниці,

Тій під силу любий логарифм.

Знання черпа з науки криниці,

 Натхнення для створення рим.

 

Та, що йде обережно,

Та знає життя ціну,

Та стоптала не одну стежину,

Дорогу пройшла не одну.

 

Та бачила не одну зливу,

Відчула вітру порив.

Та, що лишилась щаслива,

Ту, ще ніхто не скорив.

 

Вона вільно і гордо ступає,

Знайшовши дорогу в життя.

Таких, як вона, більше немає.

А може, вона і є я?

 

******